Про банкрутство фізичної особи

1. У чому сенс особистого банкрутства, що це дає неспроможному боржнику?
Сенс особистого банкрутства фізичної особи, здебільшого, нічим не відрізняється від сенсу банкрутства в цілому: за допомогою даної процедури «обнуляються» усі борги такої особи. У той же час, якщо в бізнесі банкрутство, як правило, тягне за собою ліквідацію, то зрозуміло, що про ліквідацію звичайної людини мова не йде.
Сенс усієї процедури полягає в тому, щоб інвентаризувати всю власність фізичної особи, на яку може бути накладено стягнення, продати його з аукціону, а отримані кошти розділити між кредиторами (або віддати одному кредитору – якщо він єдиний).
Після цього, фізособа вважається звільненою від будь-яких боргових зобов’язань, навіть якщо отриманих від реалізації майна коштів не вистачило для повного погашення боргів.
Основним спірним моментом при нормативному закріпленні такого інституту завжди залишається те, що можна, а що заборонено відносити до списку майна, яке неможна стягувати.
Зазвичай до такого майна відносились речі особистого користування, мінімальна кількість одягу та взуття, аналогічний запас їжі та грошей, а також деякі інші ресурси, за допомогою яких людина забезпечує власне існування (домашня худоба, бджоли, птахи, корми, предмети ужитку, інструменти, паливо для опалення житла на сезон і т.п.). Важливим залишається момент необхідності стягнення безпосередньо житла, в якому проживає боржник. Якщо це єдине місце, де має можливість проживати боржник, то воно, як правило, не забирається. Однак якщо це одночасно є заставним майном (куплено в іпотеку), то логічно було б його забрати в рахунок погашення заборгованості.
2. Наскільки я знаю, поки що для фізичної особи у нас немає можливості визнати себе банкрутом. Чи існують якісь інші правові механізми, які може використати людина, яка обтяжена безнадійними боргами? Як це може виглядати на практиці?
Дійсно, в Україні не існує можливості звичайній фізичній особі розпочати процедуру банкрутства по боргам, не пов’язаним із підприємницькою діяльністю. У той же час, фізособи -підприємці наділені такою «преференцією». Повторююсь, у ході банкрутства на сьогоднішній день можна «розібратись» тільки з тими боргами, які виникли у зв’язку з веденням підприємницької діяльності (якщо ФОП придбав у кредит обладнання для бізнесу, офіс, товари для перепродажі). Особисті борги ФОП (кредити на житло, на медичну операцію і т.п.) до процедури банкрутства відношення не мають.
Якщо говорити про те, яка все ж таки є альтернатива у особи, яка безнадійно заборгувала та бажає вибратись із боргової ями, то в першу чергу треба говорити про безпосередню взаємодію з кредитором. Цивільний кодекс надає декілька механізмів припинення боргових зобов’язань, альтернативних безпосередньому виконанню.
Для прикладу, якщо боржник не має грошових коштів, щоб розрахуватись із кредитором (сплатити черговий платіж), він може запропонувати кредитору будь-яке цінне майно, яке знаходиться у розпорядженні боржника. Даний механізм називається «передачею відступного». Він має деяку схожість з банкрутством, однак є і відмінності: передача відступного займає значно менше часу та не потребує залучення третіх сторін.
Ще одним варіантом зняти з себе борговий тягар являється новація: боржник може запропонувати кредитору замінити існуюче зобов’язання будь-яким іншим (послуги, роботи, товари). Даний механізм, щоправда, не застосовується, якщо говорити про великі суми заборгованості, оскільки навряд звичайна фізична особа (не в рамках підприємницької діяльності) зможе запропонувати щось за аналогічну вартість. Однак можливий варіант і з заміною сторони (боржника) за зобов’язанням – але це дозволяється робити лише за згодою кредитора.
Ще одним механізмом, передбаченим законодавством, але таким, що практично не застосовується у житті – це пробачення боргу. Випадків, коли кредитор вибачає боржнику все, натомість не вимагая нічого, практично не існує.
Як бачимо, наявні правові механізми не дозволяють боржнику самостійно вирішити проблему заборгованості – у кожному випадку необхідна ще й згода кредитора. У той же час, інститут банкрутства міг би надати стороні, яка заборгувала вольовим рішенням скинути з себе боргове «ярмо», адже порушення процедури банкрутства можливо і по заяві самого боржника. При цьому слід пам’ятати, що проходження такої процедури не тільки неабияк впливає на майновий стан, скорочуючи його до мінімуму, але й може мати інші негативні наслідки: заборона на придбання власності в кредит, заборона на ведення підприємницької діяльності, на укладення окремих видів договорів (поруки, застави і т.п.).
3. Чи існує перспектива появи у нас процедури особистого банкрутства в осяжному майбутньому (в Росії, наприклад, у цьому році такий механізм начебто повинен запрацювати)? Від чого це залежить?
Коли у 2008 році Україна зіткнулася з масовою проблемою неповернення боргів, тоді вперше заговорили і навіть почали застосовувати на практиці інститут банкрутства фізосіб-підприємців. І вже тоді стало зрозуміло, що держава не готова до такої практики. Безліч процедур було не завершено, а загальна позиція судів все-таки була ближче до лобіювання прав кредиторів, а не боржників.
Тому говорити про перспективи появи у нас процедури «особистого банкрутства» поки зарано. Хоча наша країна у нормативному плані часто наслідувала прикладу Росії (багато нормативно-правових актів в дійсності дуже схожі з актами північного сусіда), але зараз й час інший, й стан речей трохи не такий.
Думаю, Україна спочатку подивиться на практику застосування даного інституту в Росії. Адже з 1 липня цього року будь-яка фізособа, яка має борг у розмірі 500 000 рублів (близько 210 000 гривень), зможе ініціювати особисте банкрутство. Що й казати, але тільки в іпотечному секторі у нас в Україні до липня місяця така заборгованість може бути у п’ятої частини позичальників. У зв’язку з цим, рішення про те, чи впроваджувати такий інститут у нашій країні, напряму буде залежати від масовості його реалізації та від аналізу потенційних наслідків для банківської системи та держави в цілому.

Коментарі партнера фірми ТАКС ТЕРРА для “Сегодня”

Leave a Reply